n / Ukrainian_news is on Nostr

*Мій батько – щирий українець. І мати теж. З козаків.*
*Для нас немає різниці, ми всі – одна нація.*
__*Постпред РФ*__ [__*Небензя на Радбезі*__](https://www.facebook.com/watch/?v=1258004519808952) __*ООН щодо четвертої річниці повномасштабного вторгнення в Україну*__
*Усі, хто мав допитливий розум і зайві 15 копійок, у революційний 1917 рік міг купити* [*брошуру*](https://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?C21COM=2&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&Image_file_name=book%2F0015031.pdf&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=0) *з розсекреченим таємним доносом Полтавського губернатора Багговута міністру внутрішніх справ Російської імперії Маклакову. У кляузі, написаній на початку 1914-го, йшлося про "сепаратистські настрої" та – хай як дивно це звучить тепер – про "зростання українського руху в Україні".*
*Головному поліціянту імперії губернатор пропонував план зміцнення того, що сьогодні відомо як* [*"русскій мір"*](https://www.pravda.com.ua/articles/2022/10/04/7370240/)*. "Необхідно субсидіювати деякі газети у Києві, Харкові, Полтаві й Єкатеринославі з ціллю боротьби з українським рухом", – зазначав чиновник.*
*Темники зразка 1914 року, що їх оприлюднили в 1917-му на хвилі революції, нічим не відрізняються від того, чим продовжує займатися Росія: "доводити кровний зв'язок народностей великоросійської та малоросійської"; "пояснювати, що ніколи ніякого "українського" народу не було"; "внедряти у молодь поняття про єдину, нероздільну Росію, пояснюючи слово "Україна" як "окраїна"; розповідати про "економічні зв'язки малоросійських губерній з великоросійськими".*
*Багговут також писав у столицю імперії: "Можлива (бажана – УП) часта поява у газетах, що субсидіюються, статей про необхідність загальнодержавної мови, якою є тільки великоросійське наріччя. Про багатство російської мови, про роль сучасної малоросійської мови, як простонародної, яка не має літератури і майбутнього".*
*Полтавський губернатор пропонував брати на роботу в школи виключно великоросів. І застосовувати такий само принцип щодо інспекторів, директорів народних училищ і місцевого духовенства. А ще "встановити обов'язкові екскурсії учнів всіх навчальних закладів у якомога більшій кількості в Москву, Нижній Новгород та інші історичні місця Росії". "Тому що малороси мають про пам'ятки цих місцевостей вельми мізерні відомості, точніше жодних, – доповідав він. – Екскурсії зараз проводять у Київ, а про Москву не йдеться".*
*Донос Багговута 1914 року – красномовна, болісна реакція імперця на формування модерної, української політичної нації. Маючи за спиною досвід поміркованих* [*українофілів*](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%BE%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE)*, які боролися за свої права у федеративному руслі, нова, молода інтелігенція підросійської України все більше надихалася значно сміливішою ідеєю самостійництва.*
*Спираючись на публіцистику кінця XIX – початку XX століття й матеріали з книги Романа Коваля та Юрія Юзича "Микола Міхновський. Спогади, свідчення, документи", "Українська правда" розповідає про те, як Росія намагалася, але не змогла запобігти українській незалежності.*
## "Желаніє поорігінальнічать"
У 1888 році на медичний факультет Харківського університету вступає уродженець міста Керч [Іван Липа](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D0%BF%D0%B0_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87). Три роки по тому він стане співзасновником таємної організації ["Братство тарасівців"](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81%D1%96%D0%B2%D1%86%D1%96%D0%B2) і пізніше потрапить на тринадцять місяців у тюрму. Але спочатку доля має звести його з реальними українцями, яких – так він тоді думав – вже не існувало.
*"З людьми я зближуюсь не швидко,* – згадував Липа. – *Довго був я в Харкові самотнім, а ось уже в кінці року* (1888-го – УП) *якось ішов з медиком-однокурсником, а він мене питає: "Ви малорос?". "Малорос", – кажу. "То приходьте сьогодні ввечері на таку адресу, там усі наші збиратимуться".*
Після тієї підпільної зустрічі світ Липи вже не буде таким, як раніше. *"На твори, як "Кобзар", я дивився, що це останнє українське слово, і чогось мені було дуже жаль, що тепер уже ніхто не знає української мови,* – ділився він у споминах. – *Історія українського народу, його повсякчасна боротьба за волю, за рівність мені здавалася як якась славна, чарівна казка, що закінчилась навіки, а народ десь зник".*
На таємних харківських зборах Липа побачив, що українці досі існують. У 1891 році разом з іншими студентами він заснував ["Братство тарасівців"](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81%D1%96%D0%B2%D1%86%D1%96%D0%B2). *"Назвали себе "свідомими українцями". Термін тоді був новий"*, – зазначав потім майбутній міністр віросповідань УНР Іван Липа.
![](https://uimg.pravda.com.ua/buckets/upstatic/system/MediaPhoto/photo/e/5/793046/e53af4ba05cce5d0c2d1b86fd553a3d51773946062.jpg)
Члени “Братства тарасівців” у рік створення організації в Харкові відвідали могилу Шевченка в Каневі, де поклялися боротися за його ідеї
Тих, хто наприкінці XIX століття міг осягнути ідею справжнього самостійництва, було обмаль. Загальні настрої у Києві в ті часи журналіст і політик [Сергій Шемет](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D1%82_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87) описував так:
*"Виступи маленького гуртка тарасівців на велелюдних сходинах ріжноплеменного київського студентства робили враження якогось донкіхотства. Це були виступи людей якогось іншого світогляду, зовсім тоді не модного і масою студентства не визнаного. Загально визнані були ідеї всесвітнього соціялізму і всеросійської революції, які мали автоматично визволити й Україну. А тут раптом якийсь нечуваний сепаратизм, чудернацьке якесь самостійництво. Багатьом здавалося це все просто "желаніемъ пооригинальничать"*.
> __*З програми "Братства тарасівців", яку під назвою "Profession de foi молодих українців" ("Символ віри для молодих українців") проголосили 1893 року в Харкові та опублікували у львівському журналі "Правда":*__
>
> *Україна під гнетом, і після закону людської психольогії вона підіймає свій національний прапор. Тим ми, як діти України, як сини свого народу єсьмо націоналами і перед усїм дбаємо о те, щоб дати свому народові волю національну. Скоро Україна добуде сю волю (...). Коли хто візьме на себе працю простежити вкраїнський національний рух по історичних документах українських, той побачить, що національне питання й національні змагання на Вкраїні з'являли ся з того часу, як тільки Україну почали гнітити чужоземні вороги, а коли Богдан прилучив до Московщини український нарід "як вільний до вільного, як рівний до рівного", то нарід і сам Богдан зараз же зрозуміли, що се була помилка, бо "Москва не свій брат".*
> __Читайте також:__ [__"Ми не могли виграти війну, але чи наважиться історія осудити нас?". Як уродженець Донбасу підірвав Пушкіна і став міністром УНР__](https://www.pravda.com.ua/articles/2026/03/06/8024077/)
## "А що ж він усе бомби та бомби?"
Через дію [Валуєвського циркуляру](https://www.istpravda.com.ua/short/2013/07/30/132286/) та [Емського указу](https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/traven/30/1876-emskyy-ukaz) українська інтелігенція Лівобережжя наприкінці XIX – початку XX століть активно засвоювала навички підпільного життя.
Про те, як проходили "офіційні" культурницькі вечірки в Харкові, адвокат Петро Станіславський згадував: *"За тодішніми адміністративними приписами на всіх виставах чи концертах обов'язково був присутній поліцай, в урядовій уніформі й головному уборі".*
Для обговорення гострих політичних тем проводили нелегальні вечірки. Дмитро Антонович, один із засновників [Революційної української партії](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BF%D0%B0%D1%80%D1%82%D1%96%D1%8F) (РУП), розповідав, як на роковини Шевченка в 1900 році в Полтаві зібрались 60 активістів. Серед них були, зокрема, семінарист Симон Петлюра. І правник з Харкова, "батько українського націоналізму" Микола Міхновський, який запам'ятався палкою промовою.
*"Слово "бомби" так і летіло з уст бесідника,* – писав Антонович. – *На царські укази не можна відповідати словами, а тільки бомбами" (...). "Бомби і бомби!". Це було на часі, й молоді слухачі слухали з палаючими очима й гарячим серцем".*
І тільки на обличчі [Олександра Русова](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%81%D0%BE%D0%B2_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87), представника ["Старої громади"](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B0_%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D0%B0), *"насунулась хмара"*. *"Чим частіше лунало слово "бомба", тим прикріший ставав вираз обличчя Русова,* – свідчив Антонович. – *Коли Міхновський закінчив під вибух ентузіазму молоді, Русов звернувся до свого сусіда* [*Костя Мацієвича*](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%94%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8F%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87) *і з досадою спитав: "Що це за офіцер артилерії?". Мацієвич, не зрозумівши зразу іронії, відповів: "Це не офіцер, це адвокат із Харкова". "А що ж він усе бомби та бомби?".*
![](https://uimg.pravda.com.ua/buckets/upstatic/system/MediaPhoto/photo/3/6/793050/36d94467c7c3737b18233e6d48d3b7591773946152.jpg)
Микола Міхновський. Третього травня 1924 року його знайшли повішеним у Києві. Друзі вважали, що Міхновський наклав на себе руки, бо його почали викликати на допити в ОДПУ, і він не хотів залишати шансів слідчим на отримання важливої інформації про український рух. Також Існувала версія, що самогубство Міхновського інсценували агенти ОДПУ
*"З сигарою в устах, у свойому кріслі-фотелі, пускаючи перед собою густий дим, спокійно викладав нам свої погляди щодо організації українського визвольного руху",* – так описував Міхновського один із творців партії РУП Юрій Коллард.
За словами Колларда, *"партію створила студентська молодь, але душу в неї вклав Міхновський"* – *"дикий шовініст"* за визначенням імперської преси. У брошурі ["Самостійна Україна"](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0_%28%D0%B1%D1%80%D0%BE%D1%88%D1%83%D1%80%D0%B0%29#%D0%97%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96) 1900 року, виданій у Галичині, він проголосив боротьбу за *"одну, єдину, нероздільну, вільну, самостійну Україну від Карпат аж по Кавказ".*
Катерина Серебрякова-Антонович, дружина "рупівця" Дмитра Антоновича, в еміграції в США згадувала про вплив Міхновського: *"Ще в Харкові ми, тодішня молодь, читали і знали його "Самостійну Україну", але тоді ще й мріяти не могли про здійснення того, що він там писав, що передбачав, і що потім після революції 1917 року здійснилося. І ми побачили, що неможливе стало можливим і найкращі наші мрії ніби здійснюються".*
> __*1900 року журнал "Молода Україна" (Львів) від імені РУП опублікував "Одвертий лист до міністра Сипягіна". Автор тексту М. Міхновський відреагував на заборону напису українською мовою на пам'ятнику Котляревському, що його планували встановити у Полтаві:*__
>
> *"Того обурення, що обхопило нас, коли ми дізнались про Вашу відповідь на прохання лояльних полтавців, Ви не зможете зрозуміти. Але те, чого Ви так бажали, те сталось: ми учули усю гіркість тієї наруги, тієї зневаги, що Ви завдали нашій нації. Батьки наші та діди мовчки знесли і заборону освіти на нашій мові і навіть заборону самої мови української. Вони все переказували нам свій заповіт: "Терпіти, надіятись і мовчати".*
>
> *Через те Ви, пане міністер* (внутрішніх справ – УП)*, і Вам подібні добродії стали уважати нашу мовчазну націю за* [*паріїв*](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F) *Европи, бо Ви звикли поважати лише насилля, хоч і дурите цілий світ на Гаазькій конференції, ніби шануєте право.*
>
> *(...) Українська нація мусить добути собі свободу, хоч би захиталася ціла Росія! Мусить добути своє визволення з рабства національного та політичного, хоч би пролилися ріки крови! А та кров, що поллється, впаде як народне прокляття на Вашу голову, пане міністер, і на голови всіх гнобителів нашої нації".*
> __Читайте також:__ [__Перший емігрант. Українець, який врятувався від кілерів, втік 1865 року в США і допоміг купити Аляску__](https://www.pravda.com.ua/articles/2025/04/18/7508042/)
## "Намагаються проявити якусь незалежність"
Російський наратив "культура поза політикою" є лише реакцією на справжній стан речей – політика виникає з культури. Так само, як і ["шістдесятники"](https://www.pravda.com.ua/articles/2023/09/03/7418163/) часів СРСР, майбутні самостійники й націоналісти кінця XIX – початку XX століть приходили до політичних вимог через імперські заборони мови, культурних акцій, через спроби знищення української ідентичності.
За згадкою Юрія Колларда, наприкінці позаминулого століття, учні реальної школи у Полтаві вимушені були підпільно проводити українські читання. А у 1894 році цей невеликий гурток культурницького напряму організував на Різдво коляду. Молодь *"їздила по українських родинах в Полтаві і навіть поза нею"*.
Стикаючись з опором системи, такі, як Коллард, не задовольнялись лише колядуванням. Він згадує, як 1897 року в Харкові створили студентську громаду. Дмитро Антонович, який перейшов з київського університету в харківський, *"вирішив, що треба піднімати українство, читати лекції з історії (...) виводити українство з чисто етнографічного стану".*
Антонович запропонував Колларду та його товаришу Олександру Коваленку вступити в організацію. На той час у Харкові було близько 4500 студентів, половина з них – українського походження. Тож коли Коллард і Коваленко йшли на збори, вони були впевнені, що там *"буде сила-силенна"* однолітків. Але коли з'явилися за адресою, побачили в приміщенні лише Антоновича і ще двох.
*"Антонович відкрив "збори" й заявив, що більше нікого не буде,* – розповідав в еміграції Юрій Коллард. – *Обговорили деякі питання, постановили закласти конспіративно-політичний гурток під назвою "Харківська студентська громада". Після натхненних промов Антоновича ми вже справді уявляли себе "борцями за народ"*.
*"По закінченні "зборів" поверталися ми додому з Сашком Коваленком із почуттям гордості в душах*, – згадував Коллард. – *Проходячи попри стійкового поліцая на розі Ветеринарної вулиці, я собі подумав: "Ось ти, дурню, стоїш тут і не знаєш, хто біля тебе йде!". Так повстала організація, яка за короткий час дуже виросла".*
Громада створила свій драматичний гурток і хор. Давала аматорські вистави в Харкові, Богодухові, Охтирці, Люботині, Сумах і Білгороді. *"Цей гурток, крім значення чисто культурно-просвітнього, замаскував перед жандармерією агітаційно-політичну діяльність",* – писав Коллард.
> __*Із секретного доносу полтавського губернатора Багговута міністру внутрішніх справ (1914 рік):*__
>
> *6 грудня 1913 року в місті Лохвиця на загальних зборах Товариства Взаємодопомоги вчителів винесено єдиноголосно резолюцію про необхідність викладання у народній школі виключно українською мовою. На зборах інспектор народних училищ заявив протест проти такої постанови, але ніхто не звернув на протест жодної уваги(...). Гадаю, що приклад Лохвицького повіту подіє й на сусідні повіти (...).*
>
> *Таким чином через посередництво школи рух* *проявляється у прагненнях: 1) довести відмінність російської та української мови, а отже і народностей цих; 2) створити українську мову; 3) добитися створення української школи. Сільське духовенство в значній мірі також співчуває українському руху.*
>
> *(...). Полтавська духовна семінарія також є місцем, де з найбільшим успіхом прищіпліються ті самі ідеї. Навчальний заклад поставлений дуже погано в сенсі дисципліни: вихованці вкрай розгнуздані, тримають себе зневажливо і грубо, ніколи Губернатору на вулиці не поклоняються, намагаються проявити якусь незалежність і безсумнівно культивують поміж себе українські ідеї.*
> __Читайте також:__ [__"Дайте їм допомогу. Їхні війська вимушені покладатися тільки на себе". Що писали про Україну в США сто років тому__](https://www.pravda.com.ua/articles/2025/05/11/7511590/)
## "Мужицькою мовою про мистецтво?"
Хто би не правив Росією – хай навіть найдемократичніші демократи – Україну там завжди сприйматимуть як колонію. До цієї простої думки, що була недосяжною для багатьох і з приходом революції 1917 року, і з розпадом СРСР, більше ста років тому дійшов на власному досвіді Микола Міхновський.
Один із учасників українського руху Василь Вовк писав про 1900 рокі: *"Час, коли Харків стогнав під русифікаторським натиском".* Втім, Міхновський не соромився скрізь розмовляти українською. Вовк згадував, як під час антракту в партері театру зустрічались Христя Алчевська, донька харківського промисловця [Олексія Алчевського](https://www.pravda.com.ua/articles/2021/12/17/7317681/), та юрист Міхновський. Вона *"у вечірньому європейському туалеті"*, він *"одягнений у добре пошитий фрак".*
*"Обидва починають розмовляти рідною мовою, сусіди-росіяни прислухаються і подають поміж себе репліки: "Боже мій, чи можна говорити мужицькою мовою про мистецтво або літературу? Чули цю "Приборкану гоструху" Шекспіра* ("Приборкання норовливої" в перекладі Куліша – УП)? *Ой, ой! Гоструха, та й ще приборкана! Не примушуйте Шекспірові кістки перевертатись у труні!"*.
*Такі висловлювання чути не від яких-небудь неписьменних міщан, а від російської інтелігенції (...). Алчевська писала французькою мовою як рідною, добре знала німецьку і чимало перекладала з іноземних мов на українську".*
Про ставлення великоросів до малоросів у переписці з галичанином [Миколою Угрином-Безгрішним](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%B3%D1%80%D0%B8%D0%BD-%D0%91%D0%B5%D0%B7%D0%B3%D1%80%D1%96%D1%88%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0) Христя Алчевська розповідала на прикладі вирізки з курського часопису за 18 січня 1909 року, яку вона додала до одного з листів. У журнальній замітці йшлося про збори Курського земського зібрання. На ньому, зокрема, розглядали питання пожертв на встановлення пам'ятника Тарасу Шевченку в Києві за ініціативою Полтавської управи.
Репортер застенографував думки тих, хто зібрався:
*"Н. Є. Марков. У пропозиції Полтавського земства виражена тенденція сепаратизма. Ми не маємо асигнувати на пам'ятники поетам невідомих племен. Жодного малоросійського народа я не визнаю.*
*Н.Н. Богданов. Я не можу визнати, що Шевченко – найвеличніший з народних поетів. Слово "найвеличніший" передбачає сепаратизм. Я його просто як поета поважаю, але рекомендую у субсидії відмовити.*
*Г.А. Шечков. Не треба кидати гроші на справу, яка пов'язана з прагненням до створення малоросійських республік".*
> __Читайте також:__ [__Всім втекти з України не вдасться – історик Ігор Гирич про уроки революції 1917–1921, олігархів і метаморфози Скоропадського__](https://www.pravda.com.ua/articles/2024/11/10/7483504/)
## "Рух цей стає небезпечним для Росії"
30 серпня 1903 року (12 вересня за новим стилем) у Санкт-Петербурзі традиційно відзначали державне свято Олександра Невського. Згідно з імперською догмою – "переможця у битві із західним світом". Того дня в Полтаві була чудова погода. Вона пасувала урочистому настрою. Але незвичне піднесення серед містян було пов'язане не з пам'ятуванням Невського, а з відкриттям пам'ятника поетові Івану Котляревському.
Давши дозвіл на відкриття монумента, влада, вочевидь не прорахувала всі ризики. Полтавського аристократа Котляревського, який жив ще за Катерини, чиновники сприймали як автора легковажних п'єсок і співака малоросійської кухні, яку він смачно описав в "Енеїді". Проте відкриття пам'ятника закінчилося справжньою політичною маніфестацією.
У Полтаву приїхали під 150 делегатів. Ввечері в міському театрі імені Гоголя запланували урочистості під головуванням міського голови Трегубова. За свідченням [Віктора Андрієвського](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D1%94%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%9D%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87), у вщент переповненому залі *"скрізь лунала сама українська мова – чого досі не чути було в тім ніби "русском місті".*
На сцену піднялася [Ольга Андрієвська](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D1%94%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%9E%D0%BB%D1%8C%D0%B3%D0%B0_%D0%A2%D1%80%D0%BE%D1%85%D0%B8%D0%BC%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0) (1937-го після кількох років концтаборів її розстріляють у Саратові). Коли донька православного священника почала читати привітання від Чернігівського губерніального земства – воно було написане українською, – Трегубов заборонив це робити.
Тоді на подіум вийшов Міхновський. Він мав зачитати привітання від харків'ян, але на знак протесту не став, віддавши міському голові порожній конверт під схвальний гул публіки й крики "Слава!".
![](https://uimg.pravda.com.ua/buckets/upstatic/system/MediaPhoto/photo/a/a/793051/aaa7d15df3d9672e828d1512c5838f5b1773946270.jpg)
На відкритті пам'ятника Котляревському в Полтаві були й гості "з-за кордону": дев'ятеро делегатів-українців з Галичини і двоє з Буковини
*"Наскільки мені відомо, не існує такого закону, котрий забороняв би українцеві говорити прилюдно в його рідній мові,* – так згадував слова Міхновського Віктор Андрієвський. – *Прошу про вчинок пана голови внести мою заяву до протоколу засідання Полтавської міської думи і видати мені виписку, щоб я те поступовання голови міг оскаржити в Сенаті".*
Від того вечора у Полтаві до доноса полтавського губернатора Багговута міністру внутрішніх справ пройде одинадцять років. Те, що вважалось поодинокими вибриками "диких малоросійських шовіністів", стане реальною загрозою для існування імперії.
*"Доношу Вашому Високопревосходительству, що рух цей стає небезпечним для Росії і в разі подальшого розвитку він, а особливо при війні з Австрією* (розпочнеться за кілька місяців – УП)*, може принести нам чимало турбот, а можливо й тяжких хвилин",* – закінчував своє таємне звернення Багговут.
За три роки після цього доносу ті, кого боялася і водночас недооцінювала імперська еліта, творитимуть власну Українську Народну Республіку. Сперечаючись і часто ворогуючи між собою, займаючи різні політичні позиції, втрачаючи довіру населення, роблячи фатальні помилки – всі вони в моменті програють. Але закладуть основу для легітимації майбутньої незалежності.
Життя "самостійників" кінця XIX – початку XX століть залишиться назавжди наочним запереченням більшості російських міфів. І викривленої імперської логіки, яку у 2019 році на одному з Радбезів ООН вкотре озвучить "щирий українець" Небензя:
*"Ми виступаємо не проти української мови, а на захист російської, викорінювати яку упереджена українська влада заходилася драконівськими методами. Я вже не кажу, що це суперечить всім конвенціям із захисту прав людини і базовим правам".*
__*Євген Руденко – УП*__
Джерело: https://www.pravda.com.ua/articles/2026/03/20/8026331/
#публікації

*Україна таки пережила найважчу зиму в своїй історії і з початком весни мала б отримати шанс перевести подих. Але навряд чи зможе. Адже небезпека економічного колапсу наблизилась як ніколи з початку повномасштабки.*
*У найважчу весну країна входить із розбалансованою економікою і майже повною залежністю від своєчасності зовнішніх запозичень. В буквальному сенсі, здатність успішно воювати залежить від того, чи зможе влада втримати керованість економіки і фінансову стабільність.*
*Тому робота українського політичного керівництва мусить бути підпорядкована тому, щоб шукати джерела надходження фінансів у країну. По-перше,* йдеться про [*розблокування великого кредиту на 90 мільярдів*](https://www.pravda.com.ua/news/2026/02/24/8022586/) *євро від ЄС. По-друге, швидке виконання умов для того, щоб отримати* [*допомогу від МВФ*](https://www.eurointegration.com.ua/articles/2026/02/9/7230719/) *та за програмою* [*Ukraine Facility Plan*](https://www.eurointegration.com.ua/articles/2024/02/29/7180668/)*.*
*Перша задача складна, бо вплив на* [*охоплену виборами*](https://www.eurointegration.com.ua/articles/2026/03/11/7232980/) *та* [*українофобією*](https://www.pravda.com.ua/news/2026/03/10/8024887/) *Угорщину в Києва обмежений. А от все, що стосується реформаторської "домашньої роботи", мало б бути реалізовано без затримок.*
*Але, як кажуть, є одне але – Верховна Рада, яка єдина може ухвалювати потрібні законодавчі зміни, розвалюється на очах.*
*"5 березня у президента була велика нарада уряду, ОП і парламенту. Після неї керівництво Ради з Качкою (віцепрем'єр з євроінтеграції – УП) говорили кілька годин. Віцепрем'єр каже: "В мене є велика ідея – внести в парламент 300 законопроєктів по євроінтеграції". А Стефанчук йому: "Тарасе, забудь. В тебе є перший кластер (переговорів про вступ України в ЄС – УП) – внеси один (!) законопроєкт, і спробуємо хоч його провести. Для чого заводити цю "машину" 300 разів"", – переказує розмову посадовців один із її свідків*.
*Власне, оцей контраст між масштабом задач, які треба вирішувати, і реальними можливостями команди президента добиватися рішень від парламенту, дуже точно описує катастрофу, до якої наблизилася влада. А з нею – і вся країна.*
![](https://uimg.pravda.com.ua/buckets/upstatic/system/MediaPhoto/photo/d/6/787779/d6878e4ff1cc3cbfe0f89681ed58f1b31773263602.jpg)
*Почалося все минулого липня з бездумної атаки на антикорупційні органи, роль виконавця в якій відвели Верховній Раді. Після* [*"Міндічґейту"*](https://www.pravda.com.ua/articles/2025/07/30/7524042/)*, численних інших корупційних викриттів в ОП та уряді, після підозр через* [*зарплати в конвертах для депутатів*](https://www.pravda.com.ua/news/2026/01/26/8017893/)*, колись могутня монобільшість стиснулась до загрозливо малих розмірів.*
*Ба більше, "Слуга народу" ще й втратила можливість залучати "партнерів на стороні" після початку "конвертного геноциду" проти Юлії Тимошенко від усе тих же НАБУ / САП.*
*Як наслідок – провали голосувань за* [*чутливі для роботи з МВФ закони*](https://epravda.com.ua/finances/rada-provalila-zakonoproyekt-pro-opodatkuvannya-cifrovih-platform-818986?_gl=1%2A970hrw%2A_gcl_au%2AMTY4NjQ1MzYwMi4xNzczMTUzMTIx%2A_ga%2AODQ1MTc4NDAwLjE3NzMxNDk0OTU.%2A_ga_6ELQ7YCNBS%2AczE3NzMxNTI1ODQkbzIkZzEkdDE3NzMxNTM2OTYkajExJGwwJGgw%2A_ga_NCF7J07BLC%2AczE3NzMxNTI1ODQkbzIkZzEkdDE3NzMxNTM2NDckajYwJGwwJGgw)*, на які "СН" насилу стягує по 120 голосів із 226 необхідних.*
*Як і чому фракція президента пройшла фазу напіврозпаду, чи є в неї потенціал зібрати назад своїх депутатів, чи повернеться Тимошенко та інші "опозиціонери" в конструктивне русло, а отже, чи зможе країна* [*уникнути економічного колапсу*](https://epravda.com.ua/finances/getmancev-vzhe-u-kvitni-ukrajini-mozhe-ne-vistachiti-koshtiv-na-vidatki-818280/) *через відсутність зовнішньої допомоги, розбиралась "Українська правда".*
## Без ядра, або Половина більшості
Так звана "монобільшість" де-факто уже давно не є більшістю.
На початку вторгнення депутати зібрались з силами, і Рада працювала на повну. Але поступово, з кожним роком великої війни ситуація деградувала.
Хтось із народних обранців роз'їхався по "ужгородських котлах", хтось [утік](https://www.pravda.com.ua/news/2023/07/28/7413312/) за кордон, когось – вигнали з фракції.
Таке хитання в "Слузі народу" було завжди. Але попри все фракція стабільно мала робоче ядро, яке до початку війни з антикорупціонерами та "Міндічґейту" трималося на рівні 170–180 осіб.
Крім того "Слуга народу" могла підключати [групу "Довіра"](https://www.pravda.com.ua/articles/2021/09/16/7307291/) олігарха Андрія Веревського, який завжди готовий допомогти лояльними плюс-мінус 20 голосами. Була змога домовлятись із групою [Ігоря Палиці "За майбутнє"](https://www.pravda.com.ua/articles/2021/08/18/7304170/), яка голосувала завжди недисципліновано, але 10–15 голосів за потреби могла зібрати.
Плюс голоси "полонених", як нардепи самі себе називають, з орбіти олігархів Сергія Льовочкіна та Дмитра Фірташа, як і невелика група Вадима Столара з решток ОПЗЖ. Завжди шукала можливості бути корисною і фракція Юлії Тимошенко, яка обмінювала голоси, то на якісь додаткові виступи, то на слоти в "Єдиному марафоні", то на зменшення активності силовиків щодо своїх людей.
Одним словом, при своїх 180 голосах, "Слуга" завжди мала змогу голосувати спущений з Банкової порядок денний. Аж поки все не почало різко сипатись влітку 2025-го року, коли Офіс президента вирішив влаштувати в країні маленьку корупційну революцію і з тріском програв її ["картонковому Майдану"](https://www.pravda.com.ua/articles/2025/12/31/8014086/).
Рада у війні Офісу президента з антикорупційними органами виконувала лише функцію реалізатора "злочинного задуму". Але, якщо президент після того скандалу зумів навіть відновити власний рівень довіри, то парламент оговтатися так і не зміг.
Коли ж НАБУ [прийшло з підозрами](https://www.pravda.com.ua/news/2025/12/29/8013898/) щодо зарплат у конвертах, зокрема й до близького не останнім людям у "Кварталі" нардепа Юрія Кісєля, то й так хитка конструкція "мономеншості" захиталася зі ще більшою амплітудою.
У "Слузі" тепер скаржаться, що в підозрах Кісєлю й іншим фігурантам написано про виплати за голосування безневинних ратифікацій міжурядових угод.
*"За весь час війни в Раді було два рази, коли голосували якусь "шкуру":* [*соєві правки*](https://epravda.com.ua/biznes/v-ukrajini-zaprovadili-mito-na-soyu-ta-ripak-811080/) *і* [*блоки для Хмельницької АЕС*](https://epravda.com.ua/power/zakupivlya-rosiyskiy-reaktoriv-dlya-haes-rada-dala-dozvil-803085/)*. Все. І тут залітають НАБУшники і кажуть, що депутатам платять за ратифікації. Ну це повна дурниця. Всі розуміють, що депутатам прилітає через війну президента і антикорупціонерів. Ну ок, хай вони там все між собою вирішать, а тоді ми будемо щось голосувати",* – пояснює обурення "слуг" один із впливових депутатів "СН".
Депутати сором'язливо замовчують, що питання ратифікацій було лише одним із голосувань, за які фігуранти отримували "мотивацію" в конверті. Але важливо, що всередині владної фракції домінує саме описана вище інтерпретація дій антикорорганів.
Після того, як у грудні минулого року депутатам [підняли зарплати](https://epravda.com.ua/finances/derzhbyudzhet-2026-shcho-peredbachaye-proyekt-811646/), потреба доплат у конвертах зникла сама собою. Зараз, як переконують співрозмовники УП у Раді, ніхто "слугам" не доплачує. Але вони й не голосують.
*"Ми маємо класні НАБУ і САП – герої. А те, що тепер* *ми не можемо проголосувати жодного закону по Facility чи для МВФ – це дрібниці. Нікому вони не цікаві",* – з гіркою іронією каже один із депутатів у керівництві "Слуги".
*"Купа людей кажуть: "Я краще взагалі ні за що не голосуватиму, ніж потім до мене прийде НАБУ". Ядро у фракції впало до 110–120 депутатів. Як голосувати складні закони – незрозуміло. НАБУшники ж не прийдуть голосувати",* – втомлено додає співрозмовник з-поміж депутатів, які воліють звалити всю провину на тих, хто викрив "конверти", а не тих, хто їх наповнював.
Здавалось би, голосування 10 березня в Раді лише підтвердили слова джерела УП. Депутати мали проголосувати один чутливий закон про так званий податок на OLX та кілька урядових законопроєктів.
Але ухвалення провалилось навіть при тому, що законопроєкт про оподаткування цифрових платформ мав голосуватись тільки в першому читанні. Скандальні норми про запровадження оподаткування міжнародних посилок, дешевших за 150 євро, і впровадження ПДВ для ФОПів мали спробувати вписати в нього до другого читання.
Навіть за такого лайтваріанту за цей закон і за урядовий соцпроєкт "Слуга народу" змогла зібрати лише по 120–130 голосів.
![](https://uimg.pravda.com.ua/buckets/upstatic/system/MediaPhoto/photo/a/7/787780/a71d1dc66a3b63c5f551f970eae6bd011773263716.jpg)
Автор: Андрій Калістратенко, УП
Проте в голосуваннях 10 березня треба дивитись не лише на провалені закони, але й на підтримані. Без цього картинка не буде повною.
Перші два голосування ([ратифікація](https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radan_gs09/ns_golos?g_id=34123) Конвенції про боротьбу з підкупом іноземних посадовців у міжнародних ділових операціях і [дозвіл ГУР](https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radan_gs09/ns_golos?g_id=34125) користуватися спецрадіочастотами) знайшли широку підтримку в залі і були схвалені. "СН" дала за закони 183 і 170 голосів відповідно. А вже через 6 хвилин при голосуванні "податку на OLX" цей потенціал кудись зник.
*"А ніхто не розуміє, як так можна: ми маємо забирати у людей гроші на кожній посилці і бути козлами, а Юля і президент будуть роздавати свої чергові тисячі, єПідтримки і так далі. І от ми зараз нагребемо на себе цього негативу, а президент його взагалі підпише потім? Не раз же було у нас, що він просто кидав і не підписував",* – пояснює один із десятків "слуг", які саботували МВФівський закон.
*"Начальник думає, що він далі може просто спускати нам свої ідеї, а ми будем без питань їх голосувати. Якщо ми разом всі, то візьми на себе публічну відповідальність разом з нами. Та просто хоч поговори з депутатами. Але нам легше забрати у когось чергові пільги, з боями шукати якийсь* [*жалкий мільярд*](https://www.kmu.gov.ua/npas/deiaki-pytannia-nadannia-u-2026-rotsi-subventsii-z-derzhavnoho-biudzhetu-mistsevym-biudzhetam-301-060326) *на житло ВПО. А потім на якусь дурню, типу* [*чекапу для людей після 40 років*](https://moz.gov.ua/uk/news/derzhavnij-byudzhet-na-2026-rik-prijnyato-parlamentom-na-sferu-ohoroni-zdorov-ya-peredbacheno-258-6-mlrd) *– нате 10 мільярдів. Бо це красиво у вечірньому звернені прозвучить",* – роздратовано додає співрозмовник УП в "СН".
У президентській фракції скаржаться на ще одну проблему – чиюсь "цілеспрямовану роботу" проти "Слуги народу".
*"У нас перед кожним важливим голосуванням відпадає по 15–20 депутатів. От вони були – а потім раз, і немає. І це не якісь старі групи чи організовані блоки, просто рандомні, не пов'язані між собою люди. Ми зараз намагаємося зрозуміти, хто за цим стоїть, бо це виглядає дуже підозріло",* – розповідає співрозмовник у керівництві "слуг".
У "Слузі" кажуть, що раніше підозрювали, ніби це робота Порошенка чи Тимошенко, спрямована на розвал коаліції. Тим більше що Тимошенко якраз на подібній діяльності свого часу і була [задокументована](https://www.pravda.com.ua/news/2026/01/16/8016437/) Антикорупційним бюро.
Втім, співрозмовники УП у керівництві Ради і фракції не дуже розуміють, чого саме прагнуть ті, хто намагається розколоти "Слугу народу".
*"Ні Конституція, ні закони не передбачають відсутність коаліції як підставу для відставки уряду чи іншого способу припинення його повноважень. Також це не є підставою дострокового розпуску парламенту.*
*По-перше, ні про який* __*достроковий*__ *розпуск йтись уже не може, бо Рада працює понадстроково. І, по-друге, в період воєнного стану парламент взагалі не може бути розпущений.*
*Тому і уряд, і Рада будуть діяти. Даремно стараються",* – розводить руками співрозмовник у керівництві "слуг".
## Немає мотивації. Як парламент (не)виживає без "плюшок"
*"Парламент працює майже 7 років. Я не говорю, що це важко і виснажливо. Але за такий час навіть огірки в бочці перекисають",* – жаліється один із чільних "слуг народу".
Співрозмовники УП серед народних депутатів визнають, що парламент дев'ятого скликання вичерпав себе. Зараз навіть найменша дестабілізація призводить до внутрішнього колапсу.
Наприклад, нещодавно Рада "відрядила" главу економічного комітету [Дмитра Наталуху](https://epravda.com.ua/power/nataluha-stav-novim-golovoyu-fondu-derzhmayna-816556/) керувати в Фонд державного майна. Фонд отримав нового керівника, але комітет як одна з ключових і найстабільніших структур у парламенті фактично розвалився. Зараз у комітеті йде війна кількох груп впливу за те, хто буде головним, а робота буксує.
Через загрозу подібного сценарію, до речі, також зірвалося призначення очільника комітету Ради з питань правової політики [Дениса Маслова](https://www.pravda.com.ua/news/2026/01/10/8015499/) міністром юстиції. В керівництві президентської "мономеншості" вперлися: *"Якщо розвалити ще й правовий комітет, то взагалі можна розходитися. Уряду потрібні хороші кадри, але парламенту також. Ми більше не хочемо віддавати своїх у міністерства"*.
Варіант "розійтися" нині найбажаніший для парламентського крила Зе!Команди. Раніше Зеленський мотивував Раду погрозами про розпуск. Тепер депутати сплять і бачать, щоб нарешті позбутися мандатів.
Останні кілька років у кулуарах парламенту час від часу обговорюють десятки заяв "слуг народу" на складання депутатських повноважень, яким не дає руху Давид Арахамія. Глава "мономеншості" постійно переконує парламентарів, що каденція "скоро" закінчиться. Але обіцяне "скоро" ніяк не настає.
Великі надії депутати покладали на успішні [переговори](https://www.pravda.com.ua/articles/2026/02/23/8022221/) і швидкі [вибори](https://www.pravda.com.ua/articles/2026/01/20/8016949/). Але [війна в Ірані](https://www.eurointegration.com.ua/news/2026/03/6/7232591/) фактично поставила на паузу переговорний процес у форматі Україна – США – Росія. Тож більшість співрозмовників УП в Раді переконані, що виборів в Україні найближчим часом не буде.
*"Немає конкретних дедлайнів для напрацювання законодавства щодо виборів. На засіданнях робочої групи Корнієнка обговорюють різні варіанти і можливі ризики, але це* *small talk без конкретних результатів",* – пояснює УП один із топів "СН".
*"Європейці сказали: "Повоюйте ще півтора* – *два роки. Ми дамо вам гроші". Під їхнім впливом Зеленський дав завдання політичному керівництву розробити сценарій, за яким в Україні ще кілька років не буде виборів і як у такій ситуації працюватиме Рада",* – додає інших співрозмовник серед впливових представників Зе!Команди.
Сподівання на закінчення війни та складання депутатських повноважень виявилися марними. Залякування розпуском і "конвертна мотивація" втратили свій підбадьорливий ефект на депутатів.
Можливо, саме тут варто шукати природу появи різного штибу екстравагантних ідей, як-от, скажімо, ухвалення закону про мобілізацію нардепів.
Поки це розповідають як жарт. Але рівень посадовців, які вдаються до таких жартів, насправді насторожує.
## Далі без "попутників". Чому опозиція більше не голосує зі "слугами"
"Мобілізаційний" варіант мотивації міг би стати для влади ще й хорошим інструментом контролю опозиції. Звучить дикувато, але виглядає, що інших ресурсів для пошуків партнерів ззовні у Зе!Команди більше немає.
Після ["конвертного геноциду"](https://www.pravda.com.ua/news/2026/01/14/8016035/) Тимошенко закінчилася співпраця "слуг народу" з "Батьківщиною". Візит детективів НАБУ і прокурорів САП в партофіс Юлія Володимирівна в розмовах зі своїми депутатами, за даними УП, назвала справою рук Арахамії. Мовляв, влада зливає опозицію.
Раніше лідерка "Батьківщини" виторговувала за голосування різні "плюшки". Після вручення Тимошенко підозри депутати БЮТ на якийсь час навіть перестали ходити на засідання погоджувальної ради і парламенту. В таких умовах мотивувати їх працювати за владним порядком денним просто нереально.
До того ж монологи Тимошенко про ["зовнішнє управління"](https://ba.org.ua/yuliya-timoshenko-korupciya-na-krovi-stala-mozhlivoyu-cherez-monopolizaciyu-vladi-ta-zovnishnye-upravlinnya/) в різних інтерв'ю не дають можливості думати, що її фракція голосуватиме за законопроєкти для МВФ чи Ukraine facility, які це уявне "зовнішнє управління" лише посилюють.
> __Читайте також:__ [__Вона скуповує. Тимошенко, підкуп депутатів і блискавична підозра НАБУ__](https://www.pravda.com.ua/articles/2026/01/14/8016171/)
У взаєминах президентської фракції із Петром Порошенком потепління було лише на початку повномасштабки. Тоді "Євросолідарність" активно підтримувала всі законопроєкти. Але кримінальні [справи в ДБР і санкції](https://www.pravda.com.ua/articles/2025/05/21/7513248/) проти Порошенка, спроби [виселення партії з офісу](https://www.facebook.com/watch/?v=1033961642334086) на Лаврській явно не посприяли співпраці між політсилами нинішнього і попереднього президентів.
А після того, як з-за океану повіяло [запитом на вибори](https://www.pravda.com.ua/news/2025/12/09/8011048/), чекати від "Європейської солідарності" пориву братерства і єдності зі "слугами" взагалі даремно.
Фракція "Голос" давно не працює як єдиний організм, тому не може стати навіть ситуативним союзником для мономеншості.
Отож все, на що може розраховувати зараз "Слуга народу" – депутати "Довіри" і трохи уламків забороненої ОПЗЖ. Але вони навіть у повному складі здатні дати всього кілька десятків голосів. Зважаючи на результати пленарного засідання 10 березня, цього зовсім не достатньо для позитивних голосувань.
![](https://uimg.pravda.com.ua/buckets/upstatic/system/MediaPhoto/photo/f/9/787781/f9ee681c2a78d333cd519de719888bfa1773263797.jpg)
Автор: Андрій Калістратенко, УП
Тому або президент знайде в собі сили і внутрішню енергію домовитися зі своєю фракцією в Раді, або країні варто чекати обіцяної Данилом Гетманцевим [фінансової катастрофи](https://epravda.com.ua/finances/getmancev-vzhe-u-kvitni-ukrajini-mozhe-ne-vistachiti-koshtiv-na-vidatki-818280/) просто цієї весни.
## \*\**
*Під час онлайн-спілкування з журналістами 20 січня 2026-го Зеленський* [*заявив*](https://www.pravda.com.ua/news/2026/01/20/8017034/)*, що різні фінансові та політичні групи завжди прагнули розвалити президентську фракцію.*
*"Але монобільшість голосувала всі закони, яких просили Європейський Союз і Світовий банк, які були дуже потрібні нам для кандидатства на шляху до ЄС", – наголошував президент.*
*Зараз "коаліція" Зеленського не здатна забезпечити позитивне голосування навіть за ті законопроєкти, від яких залежить фінансування країни. Особливо за ті.*
*Рада, а може й вся вибудувана під Зеленського система влади, переживає найгострішу кризу з початку роботи в 2019 році. Депутати втомилися і втратили мотивацію працювати другими і третіми номерами в "шоу однієї зірки".*
*Як жартують співрозмовники УП з головної будівлі на Грушевського, "всі перекисли".*
*Але хай як близько до того, що цій "банці огірків" зірве кришку, вибори провести неможливо, тому й альтернатив немає – єдиний законодавчий орган має працювати далі.*
*"Хай там як, ми продовжуємо щось голосувати, демонструвати, що український парламент справді є. Чи складно це? Останнім часом стало дуже складно. Але вибору в нас немає", – резюмує під час спілкування з УП один із топів "Слуги народу".*
__Роман Романюк, Ангеліна Страшкулич, УП__
Джерело: https://www.pravda.com.ua/articles/2026/03/12/8025068/
#публікації